Готовність дитини до начання в школі

В останні роки, як відзначають педагоги, лікарі та психологи, різко збільшилося число першокласників, які не можуть швидко адаптуватися до школи. Вони не справляються з навчальним навантаженням і змушені повертатися в дитячий сад, що само по собі є стресом і для дитини, і для батьків.

Про те, як визначити чи готова дитина до школи, а також про те, як його підготувати, і піде мова нижче.

Що означає бути готовим до школи?

Батьки повинні розуміти, що готовність до школи - це не показник розвиненості їх малюка, а, в першу чергу, певний рівень його психофізіологічної зрілості. Так, він може вже вміти читати, писати і навіть вирішувати завдання, але не бути готовим до школи. Для кращого розуміння давайте виправимо фразу "готовність до школи" на "готовність до навчання". Так от, готовність до навчання складається з кількох компонентів, і не можна сказати, який з них найбільш важливий - саме в комплексі вони і визначають саму готовність. Фахівці так визначили ці компоненти:

Дитина хоче вчитися ?(мотиваційний).

Дитина може вчитися ? (зрілість емоційно-вольової сфери, достатній інтелектуальний рівень розвитку).

Багато батьків запитують: "Хіба дитина може хотіти вчитися?" На певному етапі розвитку, як правило, до 7-річного віку, у дитини на перший план виходить пізнавальний, або навчальний, мотив, з'являється бажання зайняти нову позицію в суспільстві, стати дорослішою. Якщо до цього моменту в нього не сформований негативний образ школи (завдяки "турботливим" батькам, які на будь-яку помилку малюка без кінця повторюють: "Як же ти в школі будеш вчитися ?!"), то він хоче піти вчитися. "Так, він дуже хоче до школи", - говорять при співбесіді майже всі батьки. Але тут важливо дізнатися подання самої дитини про школу, щоб зрозуміти, чому він туди хоче.

Більшість дітей відповідають так:

"буду грати на перервах?" (переважає ігровий мотив);

"заведу багато нових друзів?" (уже "тепліше", але поки що теж далеко від навчальної мотивації);

"буду вчитися?" (майже "гаряче ").

Коли дитина "хоче вчитися", то в школі його приваблює можливість дізнатися щось нове, навчитися робити те, що він ще не вміє. Фахівці зустрічають на консультаціях і таких дітей, які взагалі поняття не мають, що будуть робити в школі. Це серйозний привід батькам задуматися про те, чи готова дитина до школи.

Що таке зрілість емоційно-вольової сфери

Важливо, щоб батьки не просто розуміли, а ясно уявляли собі, що навчатися - це не грати, а працювати. Тільки дуже професійний педагог може створити розвиваючу ігрову середу, в якій дитина буде комфортно і захоплено вчитися. У більшості випадків - це постійна необхідність втихомирювати своє "хочу" і робити те, що треба. Зрілість емоційно-вольової сфери і має на увазі наявність такої здатності, а також можливість дитини досить тривалий час утримувати увагу.

До цього слід додати і готовність дитини засвоювати певні правила, діяти за правилами і підкорятися їм як необхідним. Весь шкільний режим по суті своїй - суцільні правила, які часто не відповідають бажанням, а іноді і можливостям малюка, але їх виконання - запорука успішної адаптації.

Успішність дитини у школі дуже сильно залежить від рівня його "соціального інтелекту ". Мається на увазі вміння правильно орієнтуватися в соціальних ситуаціях, взаємодіяти з дорослими і однолітками. За цим параметром відносять до "групи ризику" соромливих, боязких, соромливих дітей. Безболісна адаптація до школи безпосередньо пов'язана і з самостійністю дитини - тут до "групи ризику" майже напевно потрапляють гиперопікою діти.

"Він у нас дуже розумний - з усім впорається!"

Часто батьки під інтелектом розуміють певний рівень знань і навичок, який тим чи іншим способом вклали в дитини. Інтелект - це, в першу чергу, здатність використовувати свої знання, вміння і навички, а ще точніше - здатність навчатися. Дійсно, діти, які добре читають, рахують, у першому класі виглядають успішніше однолітків, але такий "інтелект" може бути лише ілюзією. Коли "дошкільні запаси" виснажуються, дитина з успішного може стати відстаючим, бо несвоєчасно накопичені знання завадили йому працювати в повну силу і розвивати свої здібності до навчання. І навпаки, діти, які не володіють таким багажем, але готові і можуть легко навчатися, з цікавістю і ретельністю наздоганяють, а згодом і переганяють своїх однолітків.

Перш ніж вчити дитину швидко читати, потрібно визначити, чи вміє дитина слухати і розповідати. Як показують зустрічі фахівців-психологів з майбутніми першокласниками, дуже багато з них не вміють міркувати, мають невеликий словниковий запас і насилу переказують навіть маленький текст. Крім того, більшість дітей мають труднощі в сфері дрібної моторики, адже перший клас - це лист і дуже велике навантаження на кисті рук і пальчики.

Як допомогти дитині?

 Формуйте позитивний образ школи ("дізнаєшся там багато цікавого", "будеш зовсім як дорослий", ну і звичайно: "купимо гарний портфель, форму "...).

Познайомте дитину з школою. У прямому сенсі слова: зводите його туди, покажіть клас, їдальню, спортзал, роздягальню.

Заздалегідь привчайте дитину до шкільного режиму (потренуйтеся влітку вставати за будильником, простежте, щоб він міг самостійно заправити ліжко, одягтися, вмитися, зібрати необхідні речі).

 Грайте з ним в школу, обов'язково зі зміною ролей. Нехай він побуде учнем, а ви - учителем і навпаки).

 Пробуйте грати у всі ігри, згідно правил. Намагайтеся вчити дитину не лише вигравати (він відмінно вміє це робити сам), але й програвати (ставитися адекватно до своїх невдач і помилок).

Не забувайте читати дитині оповідання, казки, в тому числі і про школу , нехай він їх переказує, міркуйте разом, фантазуйте про те, як це буде у нього, поділіться своїми особистими спогадами.

 Подбайте про його літньому відпочинку та зміцненні здоров'я майбутнього першокласника. Фізично міцному дитині набагато простіше переносити психологічні навантаження.

Школа - це всього лише щабель життя, але від того, яким на неї встане ваша дитина, залежить, наскільки успішно він зможе її здолати. Тому спочатку дуже важливо визначити готовність дитини до школи та виправити наявні недоліки.

Коли Ваша дитина готова до вступу в дитячий садок?

Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ - це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками). Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, - а й нові контакти, , нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи там самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садку?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного «сімейного кола».

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:

і з попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція;

і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;

і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;

і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Пам'ятка для батьків

1. Режим дня

Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережить нервову систему дитини, зміньшіть просмотр телепередач.

2. Зацікавленість

Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього, під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну якщо не сподобається, — не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними

3. Навички самообслуговування

Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю «процедуру» на цікаву гру — це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозгу дитини.

4. Навички спілкування

Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї« ділову форму спілкування» з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме).Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)

5. Поступовість

Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй.Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком — це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавьтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

Шановні батьки! Вашій увазі цікавий тест. Пройдіть його та поміркуйте, що слід змінити у власній поведінці, аби дитина стала щасливішою.Тест для батьків.docx (36811)

Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину. 

Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну. 

2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни. 

Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини,  звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива - виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини - вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче. 

3. Обмежте потік новин.

Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного  віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.

4. Зосередьте увагу на допомозі. 

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш - підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка - понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та  приносить стишення і психологічний комфорт.

5. Слідкуйте за станом дитини. 

Оскільки війна триває і новини про воєнні події оточують нас звідусіль, триваючи  нон-стоп, важко зосередитися на чомусь іншому. Водночас ви - батьки, найбільш значимі люди та орієнтир для своєї дитини, а їй вкрай важливо, щоб ви цікавилися й новинами із її життя. Продовжуйте  спостерігати за станом дитини, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового? Чи ти знаєш, як справи у …(ім’я друга/подруги дитини?«, «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».

6. Подбайте про себе. 

Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією - це допомагає і дітям.